Оцінка – це гвинтівка,
націлена в лоб учня.
Д.Б. Ельконін
Успіх у навчанні – єдине
джерело внутрішніх сил
людини, які породжують енергію для подолання
труднощів ,
бажання вчитись. Якщо
педагогічний процес гуманний, то
відпадає необхідність
оцінок.
Ш.О. Амонашвілі
Шестирічки прийшли до школи. І перед
учителями, і перед батьками постали нові проблеми.
Шість років – найсприятливіший вік для
навчання, але такі діти, ставши учнями, вимагають особливого до себе підходу,
їх не можна навчати тими самими методами, що й семирічок.
Одна з проблем – оцінювання навчальної
діяльності. Насамперед, дорослі повинні пам’ятати, що дитина прийшла вчитися і
має право на помилку. Вона вчиться – і цей процес тільки починається. Не варто
забувати і про дослідження вчених, які показали: в перший рік навчання дитина
переживає ті самі навантаження, що й космонавт при старті ракети.
Тому на початковому етапі навчань так
важливо максимально коректно ставитися до результатів діяльності малюка. Адже
він старається! Тому дуже щедро оцінюйте його старання. Нехай якомога частіше
він чує від вас підбадьорливі позитивні фрази. Це обов’язково допоможе зняти
напруження, невпевненість, сумніви і подолати страх перед виконанням різних
завдань. Бійтеся виникнення шкільного неврозу, страхів, апатії і негативного
ставлення до процесу навчання.
Давайте поговоримо про те, чому
безоціночне навчання таке важливе в початковій школі. Головне завдання вчителя
– піднесення особистості, спрямоване на розкриття природних здібностей,
розвиток інтелекту та формування духовності учня; досягнення кожним учнем
соціально необхідного рівня загальноосвітньої підготовки не нижче державного
стандарту; задоволення індивідуальних запитів дітей, батьків у
диференційованому навчанні, поглибленому оволодінні знаннями.
Вчити дітей без класичної, звичної
оцінки – справа важка і ризикована. Адже батьки чекають від дитини найперше
оцінку, яку вона приносить зі школи.
Для вчителів, з одного боку – більше
клопоту, бо готуватися до уроків необхідно дуже ретельно, адже немає
найголовнішого, чого бояться учні, - “двійки”. Батькам і вчителям треба завжди
пам’ятати, що ми зустрілися для спілкування, пошуків, відкриттів, знахідок.
Навчання без оцінок сприяє поступовому
переходу від дошкільної форми навчання до шкільної, дає змогу подолати
психологічну кризу, робить бажаним відвідування школи, посилює індивідуальний
підхід до учнів, що, в свою чергу, урізноманітнює спілкування з батьками.
Внаслідок цього діти стають
спокійними, вільними в спілкуванні, впевнені, бо їх щиро люблять, радіють їхнім
успіхам. Адже діти і вчитель початкових класів – єдиний організм. Вчені
запевняють, що подібний “феномен” виникає двічі в житті кожної людини: при
народженні (дитина віч-на-віч з батьками) та під час зустрічі з першою
вчителькою. Психологам і педагогам добре відома роль відмінної оцінки як засобу
створення позитивних емоцій, бадьорого настрою, що допомагають підвищенню
успішності та продуктивності завдання. Саме
тому вчитель має вірити в сили кожного свого учня. Тільки мудре,
доброзичливе ставлення першого вчителя сприятиме адаптації маленького учня до
нового для нього виду діяльності – навчання.
В.О. Сухомлинський писав, що діти
приходять до школи з відкритою душею, з щирим бажанням добре вчитися. Малюка
лякає навіть думка про те, що на нього можуть дивитися як на ледаря чи невдаху.
Бажання добре вчитися – красиве людське бажання, що осяває зміст дитячого
життя, світ дитячих радощів. Цей вогник легко загасити необережним дотиком до
дитячого серця, різким образливим словом.
Цікаво, що молодші школярів, внаслідок
ще недостатнього розвитку абстрактного мислення, взагалі погано сприймають
оцінку в балах. “Гарна”, ми “погана”, вони зрозуміли не самостійно. На їхні
судження вплинули думки дорослих: батьків, учителів, старших товаришів. Діти,
йдучи до школи, вже начебто запрограмовані, що добре отримувати “п’ятірку”, а
погано – “двійку”, хоча оцінки могли б помінятися місцями. А от словесне
“оцінювання” для дитини вагоміше і важливіше, бо воно їй зрозуміле, оскільки
базується на власному життєвому досвіді 6 – 10 річної людини.
Через словесне оцінювання є змога
детальніше виявити ставлення до особистості того, хто досяг певних результатів.
Порівняйте самі, що зрозуміліше і корисніше для 6-ти річної дитини: “За роботу
ти отримав дванадцять” чи “Ти сьогодні молодець, старанно працював, і зміг усе
виконати правильно. Старайся так і надалі”? Перша фраза легша, коротша і не
потребує від учителя ніяких почуттів, емоцій та аналітичних роздумів, а друга –
не тільки вимагає від учителя, а – і це головне – викликає їх у душі і серці
маленького учня. Тільки через відчуття себе та інших може вирости та розкритися
особистість дитини.
Звісно, зрозумілий ваш особливий
інтерес, як батьків, до оцінки своїх дітей. І це не дивно, оскільки оцінка дає
змогу судити про їхню успішність, а якоюсь мірою і про їхні здібності, нахили.
Але такий підвищений інтерес батьків до оцінок їхнього початкуючого школяра досить
часто буває однобічним, оскільки стосується лише фактичного результату
навчальної діяльності сина чи доньки. А складний процес дитячої праці часто
залишається поза їх увагою, хоча маленький учень стикається з багатьма
труднощами, які міг би подолати за допомогою дорослих. Неуважні до навчальної
діяльності дитини батьки одразу сприймають погану оцінку сина чи доньки як вияв
лінощів, недбалості, небажання вчитися. І відповідно до такого розуміння причин
неуспіху вживають негайних “педагогічних заходів”. “Одержав двійку – не підеш
гуляти. Сидітимеш вдома і, навіть, не будеш дивитися телевізор”; “Не приніс
п’ятірки – не купимо ролики”; “Погано вчишся – ніхто тебе не любитиме, ні
батько, ні мати”.
Подібні покарання – замість співчуття
і конкретної допомоги – дають ре тільки негативні почуття та емоції, а й
складні наслідки, особливо якщо вони стають системою. І чим вразливіша дитина,
чим більше здатна виявляти свої почуття, тим гірше для неї. А як же розвиток
особистості без розвитку почуттів? Коло замкнулося.
Покарання не має відбуватися за
рахунок любові. Не можна залишити дитину без похвали і нагороди. Не можна
карати її із запізненням, бо це нагадує їй про минуле, не дає змоги стати
іншою. Не потрібно згадувати про старі гріхи. У дитини – все попереду, все ще
можна почати спочатку. Вона не повинна боятися покарання, найвразливіше для неї
– ваше засмучення її результатами.
Найголовніше, від чого залежить
формування в дітей стійкої потреби в навчальній, як і в будь-якій іншій
діяльності, - це можливість пережити радість творчості і творення, щастя долати
труднощі, відчути свою соціальну цінність, потрібність результатів праці. В
цьому закладено глибокий соціальний і психологічний зміст. Кожна людина, навіть
наймолодша, як соціальна істота, постійно прагне знайти себе, виразити своє “Я”
і завдяки цьому удостоїтись визнання іншими людьми, самій повірити у власні
сили.
Немає коментарів:
Дописати коментар