ПОРАДИ БАТЬКАМ

Виховання – процес соціальний у найширшому розумінні.

Виховує все: люди, речі ,явища , а передусім найбільше – люди. З них на першому місці – батьки і педагоги.

Макаренко

Вся таємниця родинного життя в тому й полягає , щоб дати дитині можливість самій розвиватися , робити все самій: дорослі не повинні забігати й нічого не робити заради особистої зручності й задоволення , а завжди ставитись до дитини з першого дня появи  її на світ , як до людини, з повним визнанням її особистості.

Коли намагаєшся виховувати дитину «по-науковому» , все стає таким складним , що голова йде обертом. Мимоволі дивуєшся : А як же раніше виховували дітей?

- Якби наука все тільки спрощувала, наше життя було б значно важчим. А потім наука не вигадує складності – вона їх виявляє і допомагає знайти правильне рішення. Дитину не можна вважати простою , примітивною істотою – в цьому   вихідні позиції і педагогіки , і методики.

- Але наші бабусі і дідусі виховували нас без різних теорій і виходило в них начебто непогано. Чи не занадто ми тепер мудруємо з вихованням?

- Звичайно, результати виховання можна виражати і в процентах , скільки вийшло хороших дітей.  І якщо підбити таким способом підсумки , можна побачити , що вони непогані. Але за кожним випадком скаліченого, надломленого розвитку стоїть величезна особиста трагедія. А хіба легко батькам? Вони ж цього не хотіли! Саме наука дає змогу розв’язати багато питань індивідуального виховання , не «навмання» , а розуміючи суть справи.

Матері дуже помиляються , переносячи всі свої турботи  про виховання на один ласкавий  догляд. Кажуть , що у великих людей були чудові матері. Це означає , що великі люди, крім ласкавих слів , чули від своїх матерів ще й інші. В оцих інших словах і криється весь секрет виховання.

На якому році в дитини формується характер?

-                        Практично на першому. Бо вже до шести місяців у немовляти сформована вся система основних емоцій. До шести місяців!

Якою буде людина головним чином , залежить від того , якою ви й зробите до п’ятого року життя. Якщо до 5 років ви не виховаєте її як слід , потім доведеться перевиховувати. Перші враження сильно впливають на юну душу: весь подальший її розвиток удосконалюється під їхнім безпосереднім впливом.

Не можна грубо втручатися в душевну організацію дитини. Дайте їй розвиватися  вільно , і вона сама зуміє вибрати з навколишнього світу те , що їй доступно й цікаво.

А що , власне кажучи , ви маєте на увазі під словом «сама»? Навіть найпростіші предмети , якими користується дитина , зроблені руками людини. Тільки дорослий може навчити дитину їсти ложкою , копати пісок савочком, будувати з кубиків… А  чи спроможна дитина сама оволодіти мовою? У всіх цих випадках дитина якраз і прагне сама навчитися нової потрібної і цікавої дії. Ми нічого їй не нав’язуємо.А навчати тільки й треба «потрібного» й цікавого. І наше завдання – свідомо відібрати потрібне і зробити його цікавим. Навряд чи варто перекладати це на саму дитину.

Усяке навчання – це прищеплення дитині стандартів. Стандартів нашого мислення , бачення світу , ставлення до нього. А стандарт убиває творчість. Нехай дитина творить своє. А з чого ? З якого матеріалу ? Тільки навчання дає знання , способи мислення і дії, які дають змогу створювати нове.

Треба стандарт перебороти. Але перебороти стандарт може тільки той , хто ним оволодів , а зовсім не той , хто про нього нічого не знає.

Гра для дитини -  не гра , а дійсність. Останнім часом ми все частіше чуємо: «До дітей потрібен науковий підхід». А , візьмемо, наприклад, процеси росту дитини. Хіба вони залежать від наших знань і наукових рекомендацій? Як росли діти 300 років тому , так і тепер ростуть. Стихійно…

-Так , впливати на процес росту ми не можемо. Але в нас уже є деякі успіхи у виявленні факторів рості . – Фактори росту? А навіщо їх вивчати?

І без цього очевидно: ріст залежить від харчування й умов життя.У родині , наприклад, діти на голову вищі від своїх батьків. А чому так? Батько ріс у роки війни , зазнав нужди , а його сини хіба що «пташиного молока» не мають. Закони генетики хоч і  існують , але в цьому випадку вони ні до чого.

- Харчування й умови життя, безумовно, мають великий вплив на процеси росту й розвитку. Проте організм кожної дитини розвивається й «будується» за власними , закладеними  в його генетичній програмі кресленнями. Але спадкові зв’язки не такі прямолінійні, як багато хто звик думати. Учені встановили , наприклад, що високі діти народжуються , як правило, не від найвищих батька і матері. До того ж на зріст сучасних дітей впливають процеси акселерації.

- А хіба раніше акселерації не було? Наприклад, Петро І. Люди високого зросту зустрічалися в усі часи, а от прискорений розвиток покоління в цілому – не постійно діюче явище в історії людства , хоч і відоме давно. До цього часу воно досконало так і не пояснене.

Ох , уже ці експерименти! Іноді подивишся – за зовнішнім виглядом зовсім доросла людина , а в поведінці , вчинках багато дитячого.

Так , акселерація – дуже складний і не завжди  гармонійний процес. І бурхливий ріст підлітка , часом не збігається з його біологічним і психологічним , соціальним дозріванням.

Деякі батьки підводять наукову базу  під кожну з’їдену тарілку супу. Вони не морквину дають дитині , а «задовольняють її потребу у вітаміні «А», не котлету дають , а «вводять в організм необхідний їй білок».

Але з таким педантизмом наука про харчування не має нічого спільного.  Навіщо ускладнювати собі життя , перетворювати кожний не з’їдений шматок у трагедію? Важливо дотримуватись загальних принципів «азбуки харчування», а не копіювати кожну її «літеру».

-                        Але ж у дітей і без того  живе інтуїтивна потреба у здоровій їжі. По-моєму у питаннях харчування їм треба надати більшої самостійності : нехай їдять , що їм заманеться.

І все-таки , на мій погляд, суворого дотримання правил харчування потребують передусім лише хворі діти. Ті ,  які страждають , наприклад , ожирінням або зниженим апетитом.

І ожиріння, виснаження організму однаково шкідливі  для дитини. На їх фоні можуть розвиватися різні захворювання. Такі діти звичайно гірше справляються з навчанням , важко переживають  надмірну худину чи повноту. У нас з’являється комплекс неповноцінності.

Найкраще – послідовне дотримання правил харчування. «Поломки» організму треба  попереджувати , а не виправляти їх. Тільки тоді ваші діти виростуть здорові , життєрадісні , гармонійно розвинені і зможуть у майбутньому переборювати будь-які труднощі.

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ОБРАТИ ПРОФЕСІЮ

ЯК ВИХОВАТИ В ДИТИНІ НАПОЛЕГЛИВІСТЬ

ЯКЩО ДИТИНА БУРЧИТЬ, СЕРДИТЬСЯ ,ЗЛИТЬСЯ

Це нормально. Нехай говорить , а ви послухайте. Відкладіть справи, це важливо, бо так ви знімаєте з неї емоційну напругу. Давайте вчитися чути , а якщо треба , то й слухатися наших дітей . Не забороняйте дитині виражати негативні емоції. У кожного з нас , тим більше у дитини , повинен бути дім , де її завжди зрозуміють і пожаліють. Як же інакше? Немає сенсу вимагати покори , слухняності , ретельності там , де необхідні розуміння й навички мирного спілкування з близькими людьми.

А тепер , коли всі трохи заспокоїлися , час почати розмову. Розкажіть , що вам здається припустимим , а чого ви собі ніколи не дозволяєте в спілкуванні з іншими.

Постійні настанови  і моралізування роблять життя сірим і нецікавим. Найважчий удар  душевному світові дитини наносять похмура атмосфера сімейного життя , розлад між батьками , суперечки , з’ясування стосунків і взаємні докори. В такій атмосфері жвавість і життєрадісність дитини витравляються , з’являються пригніченість , поганий настрій. З таким настроєм складно дружити з однолітками , вчитися , працювати, жити. Душевну бадьорість викликає справедливе ставлення батьків , їхнє вміння зрозуміти внутрішній світ своїх дітей. Здорове й бадьоре життя родини, дружні стосунки створюють радісний настрій і є щасливим дитинством.

У батьків із школою стосунки нерідко бувають  складні… За десять років багато з них так і не можуть переступити через страх відвідування батьківських зборів , «індивідуальних консультацій» , на які періодично запрошують вчителі. Але будь-хто з батьків розуміє: роз’єднаність із школою викликає непривабливі наслідки для обох сторін  , не кажучи про дитину , яка, як і в давні часи , залишається яблуком розбрату двох соціальних інститутів – сім’ї та школи .

Школа не завжди  може задовольнити всі запити батьків. Зрозуміло  також , що наявні у школі умови вимагають кращого , а рівень оплати праці , що існує зараз у системі освіти , не дозволяє батькам наполягати на багатьох своїх вимогах.  І все ж таки… Якщо глянути на ситуацію по-іншому, то що ж зрештою залежить від нас , батьків ? Як ми будуємо наші взаємостосунки зі школою? Не є таємницею , що школа – це величезний «полігон» для конфліктів , які часом провокуються нами , батьками. Змінити устрій шкільної системи нам не під силу , але , можливо , можна змінити щось у собі?..

Не вимагайте від школи більше , ніж вона може дати. Школа – це частина життя дитини. У першокласників – більша , у випускників – менша. Потурбуйтеся про те , щоб ваша дитина жила цікавим життям поза школою , тоді можливі шкільні поразки і невдачі не будуть настільки руйнівними для її особистості.

Учителі , як і всі інші люди , різні . Не узагальнюйте і не переносьте своє невдоволення на весь колектив школи. Напевне, серед педагогів  знайдуться ті , з ким ви можете знайти спільну мову та розуміння.

При виникненні неприємної ситуації , пов’язаної з вашою дитиною ,пам’ятайте , будь ласка, що ви – єдина людина , здатна надати їй моральну підтримку при загальному «розборі». Ваше завдання в школі – прояснити становище , а от усі «заходи» краще застосувати вдома після ретельного спільного обговорення із сином чи донькою.

Приходячи до школи обов’язково просіть вести діалог на основі конкретних фактів а не на основі особистих вражень учителів. Враження бувають  інколи дуже суб’єктивними , і не варто опиратися лише на них. Намагайтеся зібрати різноманітну інформацію про життя дитини і проаналізуйте її самостійно.

Спробуйте також зрозуміти не тільки особливості поведінки вашої дитини в класі (школі), але й загальну атмосферу навчального закладу. Будь-які вчинки дітей пов’язані із соціальним контекстом , в якому вони розвиваються. Не кваптеся робити поспішні висновки , не зрозумівши справжньої причини саме такої поведінки дитини.

Не приймайте вчительську правоту на віру. Природно, не слід обговорювати з дитиною тільки негативні якості (вчинки) учителів. Спробуйте в кожному явищі знайти ту краплю корисного , яка неодмінно присутня в ньому. Вчіть цьому дитину.

Намагайтеся регулярно приходити на батьківські збори. По можливості просіть класного керівника повідомити порядок денний та тривалість зборів.

На самих зборах піднімайте питання загального характеру , важливі для всіх. Усі проблеми , пов’язані саме з вашою дитиною , доцільно розглянути в індивідуальній  розмові з учителем.Однак, краще для такої розмови вибрати спеціальний час , оскільки після загальних зборів повноцінна розмова  може  не відбутися, певні нюанси залишаються нез’ясованими.

Подумайте , чим саме ви можете допомогти школі чи конкретному вчителеві. Не завжди ця допомога повинна проявлятися у матеріальній підтримці. Може статися , що ви володієте якоюсь корисною для школи інформацією чи можете надати консультації , пов’язані з вашою професійною діяльністю або здатні допомогти школі у тиражуванні навчальних  матеріалів, забезпеченні комп’ютерними програмами тощо.

Ваша активна участь у житті школи сприятиме позитивному впливові не тільки на вашу дитину , але й на весь освітній простір , в якому вона знаходиться.

І останнє. Для того , щоб навчити дитину дотримуватися соціальних норм , батьки повинні не тільки розповідати про них людині , котра дорослішає , але й демонструвати це на практиці. Подумайте , будь ласка, якими бачить дитина ваші ділові та особисті стосунки з учителями? Чи згодні ви, щоб ваші син чи донька будували свої взаємостосунки з людьми , користуючись саме вашим прикладом ? Якщо так – вас можна тільки привітати. Якщо ні – ви маєте час , щоби щось змінити.