Виховання учнiв у школi
i виховання в родинi — це єдиний нерозривний процес.
Допомогти родинi у вихованнi
дiтей i одночасно пiдвищити її відповiдальнiсть за виховання пiдростаючого поколiння
можна в результатi систематичної й послiдовної роботи з формування у батькiв педагогiчних умiнь i
навичок.
Однiєю з головних
функцiй родини є виховання дiтей.
Родина — це перший суспiльний ступiнь у життi людини.
Вона з раннього вiку направляє свiдомiсть, волю,
почуття дiтей. Пiд керiвництвом батькiв дитина набуває свого першого життєвого досвiду,
елементарних знань про навколишню дiйснiсть, умiнь і навичок життя в суспiльствi. Враження дитинства
залишають слiд на все життя. Дитячi переживання
впливають на всю подальшу роботу людини, хоча часто вони й залишаються в
областi пiдсвiдомого. Людина може забути про них, але вони, попри її волю, часто визначають її вчинки.
У родинi, у спiлкуваннi з батьками дiти одержують
першi уроки громадянськостi. Цi уроки — початок довгого шляху дорослiшання, який повинна пройти зростаюча
людина, перш нiж стане справжнiм громадянином, для якого невiддiльнi особисте i суспiльне, права й обов’язки, що
гаряче любить свою Батькiвщину, готовий трудитися на її благо i захищати її.
У родинi закладаються основи моральностi. Поступово, у
процесi спiлкування з близькими, дитина починає розумiти, який вчинок можна вважати гарним, а який — поганим, що таке дiяльне добро, повага до людей,
вiдповiдальнiсть за свої вчинки i справи, за загальну роботу колективу.
Правильно поставлене вихонання в родині закладає в людинi основи моральних якостей, необхiдних для
життя в суспiльствi, зокрема такi, як відповiдальнiсть,
працьовитiсть, дисциплiнованiсть, самостiйнiсть та
iнцiатива, доброзичливiсть i чуйнiсть.
Розумове виховання дитини багато в чому визначається повсякденним впливом батькiв, власне атмосферою
iнтелектуального життя родини, а також цiлеспрямованою дiяльнiстю дорослих
членiв родини щодо задоволення пiзнавальних iнтересiв дiтей та формування
нових, розширення їхнього кругозору. У родинi дитина
одержує першу iнформацiю, вчиться спостерiгати і порiвнювати явища навколишнього життя, ставить i
розв’язує численнi питания, що її цiкавлять.
Розумовий розвиток дитини залежить вiд того, як задовольняються в родинi її духовнi потреби, як органiзується її дiяльнiсть, яке мовне середовище в
родинi й iн.
Людина живе в родинi. Тут вона проводить велику частину свого часу. Удома вона відпочиває і працює, займається улюбленою
справою, пiклується про своїх близьких і користується їхньою турботою й увагою. Сюди вона йде й у радостi,й у горi. Усе
це вiдбувається постiйно, багато рокiв, i поступово виробляються
правила, що, стаючи традицiями, складають основу життя людини.
Головна
особливiсть сiмейного виховання в тому, що воно є емоцiйним за своїм змiстом і передбачає любов батькiв до
дiтей i вiдповiдне почуття дiтей до батькiв. Родина - це
колектив, з’єднаний не
тiльки суспiльними, але й родинними узами.
Теплота домашнього
мiкроклiмату, комфортнiсть стану в домашнiй атмосферi стимулюють дитину
до сприйняття iснуючих у родинi правил, манери
поводження, поглядiв і устремлiнь.
Сила впливу батькiв - у вiрi
в них дитини, у її переконаннi, що близькi для неї люди завжди правi, а їхнi рiшення i вчинки - справедливi.
Дiти наслiдують
батькiв у всiх своїх дiях i рухах, словах. Першi їхнi уявлення про iдеал, про
досконалiсть пов’язанi насамперед з образом батькiв, Вони пишаються своєю подiбнiстю з матiр’ю і батьком, спiльнiстю характерiв, схильностей. Це прагнення бути схожими
на батькiв і зовнi,
i внутрiшньо перетворюється на найпотужнiшу рушiйну силу сiмейного виховання. Нiщо не дiє на дiтей так разюче, як сила прикладу, а мiж усiма iншими прикладами
жодний iнший не має такої сили, як
приклад батькiв.
Від того, на що i
як спрямований вплив родини, багато в чому буде залежати результат виховання.
Щоб родина успiшно впоралася з вихованням дiтей, батьки повиннi знати основнi педагогiчнi вимоги
i створювати необхiднi умови для виховання дитини в родинi.
Що це за умови? Насамперед маємо на увазi ту сiмейну атмосферу, коли кожний з батькiв i членiв родини
розумiє свою вiдповiдальнiсть за виховання дiтей.
Виховує дитину i весь життєвий повсякденний лад, встановлений у родинi, взаємини мiж її членами, ставлення до працi,
вiдпочинку, подiй у країнi, обстановка, що оточує дитину, тощо. «Не думайте, що ви виховуєте дитину тiльки тодi, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте й кожної митi вашого життя...Те, як ви вдягаєтеся, як розмовляєте з iншими людьми i про iнших людей, як ви радiєте або засмучуєтеся, як ви
спiлкуєтеся з друзями i з ворогами, як ви смiєтеся, читаєте газету,— усе це
має для дитини велике значення... У виховнiй роботi немає дрiбниць... Дрiбницi дiють регулярно, щодня, щогодини. . .»,— писав А. С. Макаренко. Учити добру, працьовитостi треба не тiльки словом, але й
самою справою, добрим керiвним прикладом життя i поводження.
Джерелом благополуччя дитини в родинi, умовою її правильного виховання, щасливого дитинства є любов до неї батькiв. Дiти дуже чуйно
реагують на любов i ласку, гостро переживають їхнiй дефiцит. Любов — творець усього доброго, пiднесеного. Це — основа людських вiдносин. Живучи в родинi, дитина, за словами В. А. Сухомлинського, повинна бути
упевнена, що її хтось дуже, дуже любить i вона теж когось любить безмежно. Така любов створює почуття захищеностi, справжнього комфорту. При цьому дитина активнiше осягає свiт, легше опановує знання. У неї краще розкриваються здiбностi, вона
упевненiше визначає свою дорогу в життi, вибирає друзiв.
Справжня батькiвська любов учить людину культури
почуттiв, розумiння добра, формує почуття
обов’язку, чуйностi.
Любов, ласка, нiжнiсть, якi дитина сприйняла в
дитинствi, у подальшому допомагають їй правильно
вирiшувати складнi життєвi проблеми.
В. А. Сухомлинський писав: «Людянiсть, сердечнiсть, чуйнiсть,— цей моральний iмунiтет проти зла здобувається лише тодi, коли людина в ранньому дитинствi пройшла школу доброти,
школу справдi людських стосункiв..
Тим часом у практицi сiмейного виховання нерiдко можна спостерiгати випадки, коли батьки дуже
люблять дiтей, оберiгають їх вiд усяких
труднощiв, пiклуються про їхнє здоров’я, харчування, навчання, а дiти виростають грубими, жорстокими, егоїстичними, i, в першу чергу, це виявляється у ставленнi до батькiв. Як правило, у цих випадках винна не любов
сама по собi, а нерозсудливiсть любовi. Батьки самi ставили дiтей у такi умови,
за яких з них нiчого, крiм егостiв, i не могло вирости.
Любов батьків передбачає участь дитини в життi родини Дитина дуже рано повинна зрозумiти, що вона - такий же член родини, як i всi iншi, i вона має пiклуватися про iнших так само, як і iншi пiклуються про неї. І батьки, i дiти повиннi мати в родинi свою частку працi i свою частку вiдпочинку.
Любов батьків передбачає участь дитини в життi родини Дитина дуже рано повинна зрозумiти, що вона - такий же член родини, як i всi iншi, i вона має пiклуватися про iнших так само, як і iншi пiклуються про неї. І батьки, i дiти повиннi мати в родинi свою частку працi i свою частку вiдпочинку.
Важливою умовою успiшного виховання в родинi є авторитет батькiв. Авторитет батькiв - це вплив батька і матерi на
дiтей, заснований на повазi i любовi до батькiв, довiрi до
їхнього життєвого досвіду, слiв і вчинкiв. У
вихованнi дiтей молодшого шкiльного вiку авторитет батькiв грунтується на
впевненостi дiтей у правотi батькiв, на прагненнi наслiдувати їх дії і вчинки.
Без авторитету - безсумнiвного достоїнства батька,
матерi -
не можна виховувати дитину , формувати в неї якостi гарної людини.
не можна виховувати дитину , формувати в неї якостi гарної людини.
Найважливiша умова авторитету батькiв - їхнє
громадянське обличчя, спрямованiсть їхньої дiяльностi на роботi, у побутi, ступiнь участi в суспiльному життi країни. Дiтей
завжди цiкавить, чим займаються близькi їм люди, де
працюють, яку користь приносять країнi. Вони пишаються
трудовими успiхами своїх татусiв і матусь. Захоплено вiдзиваючись про гарнi вчинки i справи батькiв, дiти
не тiльки пишаються ними, але нiби утверджують для себе їхнє поводження як зразок для наслiдування.
Головним тут стає моральний
вигляд батькiв. Дiти завжди хочуть бачити в них
високi моральнi якостi: мужнiсть і скромнiсть,
суспiльну активнiсть i працьовитiсть, чеснiсть і справедливiстъ, почуття обов’язку i доброзичливiсть до людей,
багатство знань i культуру поводження, моральну і фiзичну охайнiсть. Навiть у малому дiти прагнуть копiювати свох
батькiв, близьких.
Тільки поважаючи особистість дитини ,
можна допомогти їй стати людиною в найвищому змісті цього слова. Не можна
дивитися на дитину як на власність , з якою що хочеш , те і можеш робити , як
на тягар або іграшку. Необхідно навчитися бачити в дитині людину.
Немає коментарів:
Дописати коментар