ВИХОВАННЯ ДИТИНИ В РОДИНІ

ВИХОВАННЯ ДИТИНИ В РОДИНІ

Виховання учнiв у школi i виховання в родинi — це єдиний нерозривний процес.

Допомогти родинi у вихованнi дiтей i одночасно пiдвищити її відповiдальнiсть за виховання пiдростаючого поколiння можна в результатi систематичної й послiдовної роботи з формування у батькiв педагогiчних умiнь i навичок.

Однiєю з головних функцiй родини є виховання  дiтей.

Родина — це перший суспiльний ступiнь у життi людини. Вона з раннього вiку направляє свiдомiсть, волю, почуття дiтей. Пiд керiвництвом батькiв дитина набуває свого першого життєвого досвiду, елементарних знань про навколишню дiйснiсть, умiнь і навичок життя в суспiльствi. Враження дитинства залишають слiд на все життя. Дитячi переживання впливають на всю подальшу роботу людини, хоча часто вони й залишаються в областi пiдсвiдомого. Людина може забути про них, але вони, попри її волю, часто визначають її вчинки.

У родинi, у спiлкуваннi з батьками дiти одержують першi уроки громадянськостi. Цi уроки — початок довгого шляху дорослiшання, який повинна пройти зростаюча людина, перш нiж стане справжнiм громадянином, для якого невiддiльнi особисте i суспiльне, права й обов’язки, що гаряче любить свою Батькiвщину, готовий трудитися на її благо i захищати її.

У родинi закладаються основи моральностi. Поступово, у процесi спiлкування з близькими, дитина починає розумiти, який вчинок можна вважати гарним, а який — поганим, що таке дiяльне добро, повага до людей, вiдповiдальнiсть за свої  вчинки i справи, за загальну роботу колективу.

Правильно поставлене вихонання в родині  закладає в людинi основи моральних якостей, необхiдних для життя в суспiльствi, зокрема такi, як відповiдальнiсть, працьовитiсть, дисциплiнованiсть, самостiйнiсть та iнцiатива, доброзичливiсть i чуйнiсть.

Розумове виховання дитини багато в чому визначається повсякденним впливом батькiв, власне атмосферою iнтелектуального життя родини, а також цiлеспрямованою дiяльнiстю дорослих членiв родини щодо задоволення пiзнавальних iнтересiв дiтей та формування нових, розширення їхнього кругозору. У родинi дитина одержує першу iнформацiю, вчиться спостерiгати і порiвнювати явища навколишнього життя, ставить i розв’язує численнi питания, що її цiкавлять. Розумовий розвиток дитини залежить вiд того, як задовольняються в родинi її духовнi потреби, як органiзується її дiяльнiсть, яке мовне середовище в родинi й iн.  

Людина живе в родинi. Тут вона проводить велику частину свого часу. Удома вона відпочиває і працює, займається улюбленою справою, пiклується про своїх близьких і користується їхньою турботою й увагою. Сюди вона йде й у радостi,й у горi. Усе це вiдбувається постiйно, багато рокiв, i поступово виробляються правила, що, стаючи традицiями, складають основу життя людини.

Головна особливiсть сiмейного виховання в тому, що воно є емоцiйним за своїм змiстом і передбачає любов батькiв до дiтей i вiдповiдне почуття дiтей до батькiв. Родина  - це колектив, з’єднаний  не тiльки суспiльними, але  й родинними узами.

Теплота  домашнього мiкроклiмату, комфортнiсть стану в домашнiй  атмосферi стимулюють дитину до сприйняття iснуючих у родинi правил, манери поводження, поглядiв і устремлiнь.

Сила впливу батькiв  - у вiрi в них дитини, у її переконаннi, що близькi для неї люди завжди правi, а їхнi рiшення i вчинки - справедливi.

Дiти  наслiдують батькiв у всiх своїх дiях i рухах, словах. Першi їхнi уявлення про iдеал, про досконалiсть пов’язанi насамперед з образом батькiв, Вони  пишаються своєю подiбнiстю з матiр’ю і батьком, спiльнiстю характерiв, схильностей. Це прагнення бути схожими на батькiв і зовнi, i внутрiшньо перетворюється на найпотужнiшу рушiйну силу сiмейного виховання. Нiщо не дiє на дiтей так разюче, як сила прикладу, а мiж усiма iншими прикладами жодний iнший не має  такої сили, як приклад батькiв.

Від  того, на що i як спрямований вплив родини, багато в чому буде залежати результат виховання. Щоб родина успiшно впоралася з вихованням  дiтей, батьки повиннi знати основнi педагогiчнi вимоги i створювати необхiднi умови для виховання дитини в родинi.

Що це за умови? Насамперед маємо на увазi ту сiмейну атмосферу, коли кожний з батькiв i членiв родини розумiє свою вiдповiдальнiсть за виховання дiтей.

Виховує  дитину i весь життєвий повсякденний лад, встановлений у родинi, взаємини мiж її членами, ставлення до працi, вiдпочинку, подiй у країнi, обстановка, що оточує дитину, тощо. «Не думайте, що ви виховуєте дитину тiльки тодi, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте й кожної митi вашого життя...Те, як ви вдягаєтеся, як розмовляєте з iншими людьми i про iнших людей, як ви радiєте або засмучуєтеся, як ви спiлкуєтеся з друзями i з ворогами, як ви смiєтеся, читаєте газету,— усе це має для дитини велике значення... У виховнiй роботi немає дрiбниць... Дрiбницi дiють регулярно, щодня, щогодини. . .»,—              писав А. С. Макаренко. Учити добру, працьовитостi треба не тiльки словом, але й самою справою, добрим керiвним прикладом життя i поводження.

Джерелом благополуччя дитини в родинi, умовою її правильного виховання, щасливого дитинства є любов до неї батькiв. Дiти дуже чуйно реагують на любов i ласку, гостро переживають їхнiй дефiцит. Любов — творець усього доброго, пiднесеного. Це — основа людських вiдносин. Живучи в родинi, дитина, за словами В. А. Сухомлинського, повинна бути упевнена, що її хтось дуже, дуже любить i вона теж когось любить безмежно. Така любов створює почуття захищеностi, справжнього комфорту. При цьому дитина активнiше осягає свiт, легше опановує знання. У неї краще розкриваються здiбностi, вона упевненiше визначає свою дорогу в життi, вибирає друзiв.

Справжня батькiвська любов учить людину культури почуттiв, розумiння добра, формує  почуття обов’язку, чуйностi.

Любов, ласка, нiжнiсть, якi дитина сприйняла в дитинствi, у подальшому допомагають їй правильно вирiшувати складнi життєвi проблеми.

В. А. Сухомлинський писав: «Людянiсть, сердечнiсть, чуйнiсть,— цей моральний iмунiтет проти зла здобувається лише тодi, коли людина в ранньому дитинствi пройшла школу доброти, школу справдi людських стосункiв..

Тим часом у практицi сiмейного виховання нерiдко можна спостерiгати випадки, коли батьки дуже люблять дiтей, оберiгають їх вiд усяких труднощiв, пiклуються про їхнє здоров’я, харчування, навчання, а дiти виростають грубими, жорстокими, егоїстичними, i, в першу чергу, це виявляється у ставленнi до батькiв. Як правило, у цих випадках винна не любов сама по собi, а нерозсудливiсть любовi. Батьки самi ставили дiтей у такi умови, за яких з них нiчого, крiм егостiв, i не могло вирости.
Любов батьків  передбачає участь дитини в життi родини Дитина дуже рано повинна зрозумiти, що вона  - такий же член родини, як i всi iншi, i вона має пiклуватися про iнших так само, як і iншi пiклуються про неї. І батьки, i дiти повиннi мати в родинi свою частку працi i свою частку вiдпочинку.

Важливою умовою успiшного виховання в родинi є авторитет батькiв. Авторитет батькiв - це вплив батька і матерi на дiтей, заснований на повазi i любовi до батькiв, довiрi до їхнього життєвого досвіду, слiв і вчинкiв. У вихованнi дiтей молодшого шкiльного вiку авторитет батькiв грунтується на впевненостi дiтей у правотi батькiв, на прагненнi наслiдувати їх дії і  вчинки.

Без авторитету - безсумнiвного достоїнства батька, матерi -
не можна  виховувати дитину , формувати в неї якостi гарної людини.

 Найважливiша умова авторитету батькiв -  їхнє громадянське обличчя, спрямованiсть їхньої  дiяльностi на роботi, у побутi, ступiнь участi в суспiльному життi країни. Дiтей завжди цiкавить, чим займаються близькi їм люди, де працюють, яку користь приносять країнi. Вони пишаються трудовими успiхами своїх татусiв і матусь. Захоплено вiдзиваючись про гарнi вчинки i справи батькiв, дiти не тiльки пишаються ними, але нiби утверджують для себе їхнє поводження як зразок для наслiдування.

Головним тут стає моральний вигляд батькiв. Дiти завжди хочуть бачити в них високi моральнi якостi: мужнiсть і скромнiсть, суспiльну активнiсть i працьовитiсть, чеснiсть і справедливiстъ, почуття обов’язку i доброзичливiсть до людей, багатство знань i культуру поводження, моральну і фiзичну охайнiсть. Навiть у малому дiти прагнуть копiювати свох батькiв, близьких.

          Тільки поважаючи особистість дитини , можна допомогти їй стати людиною в найвищому змісті цього слова. Не можна дивитися на дитину як на власність , з якою що хочеш , те і можеш робити , як на тягар або іграшку. Необхідно навчитися бачити в дитині людину.