БАТЬКАМ ПРО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

Виховання ефективніше лише тоді, коли воно є справою всього суспільства , а відповідальність за це несе його основа – сім’я.

Найскладнішим періодом взаємин у сім’ї вважають той, коли в ній росте підліток. А якщо декілька підлітків ? Підліткам дуже часто здається , що їх звинувачують у всіх вчинках , які вони зробили. Причини вказуються різні: переживання батьків за своїх нащадків , коли діти не прислухаються до порад дорослих, зумисне створення конфліктних ситуацій через непослух ,неуспішність ,порушення поведінки тощо. А нервозність батьків проявляється через особисті , виробничі , соціальні проблеми.

Дорослі та діти  не є досконалими , все своє свідоме життя вони «шліфуються». Це варто усвідомити обом групам людей , щоб вчасно поступитися , зрозуміти інших. Введене поняття відповідальності за свої вчинки (думки , дії) у християнській моралі означає найвищу справедливість – кожному за вчинене шана чи осуд. Читаємо про це у Книзі Книг Біблії , а саме: Людина повинна прагнути бути вихованою , дотримуватися прав і свобод , виконувати свої обов’язки перед сім’єю , суспільством , державою.

У проповідях Соломонових читаємо:  «Приготуй свою роботу на дворі й оброби своє поле, а потім збудуєш свій дім», «убори й багатства мені не давай». Так бачимо намір людини у праці щодо сім’ї , щоб батьки турбувались в першу чергу про дім ( мається на увазі сім’ю). А діти повинні слухати батьків , бо цього вимагає справедливість.

У випадку недотримання цих вимог дітьми , дорослі стають суворішими: батьки , вчителі прагнуть змінити поведінку «непослухів» , а ті вважають себе ображеними. Ось і виникають конфлікти на грунті неприйняття, нерозуміння в стосунках батьків і дітей.

У конфліктних ситуаціях батьки повинні повестися мудро , бо несуть конституційну відповідальність за виховання дітей.

Біблія вчить: «Нерозумні погрожують мудрістю та напучуванням. Послухай , мій сину, напучення батька свого , не відкидай науки матері своєї».

Подальші взаємостосунки зобов’язують дорослих і дітей діяти з повагою один до одного та шукати правильних шляхів вирішення труднощів , вчитися на власних помилках , визначаючи їх і не повторюючи , в іншому випадку стосунки будуть загострюватись та руйнуватися. Ось як про це написано в Біблії:

·       Коли мудрий кого утискає ,той сам нерозумним стає;

·       Ліпший терпеливий від чванькуватого;

·       Не спіши в своїм дусі , щоб гніватися , бо гнів спочиває у надрах глупців.

То як вчинити , щоб не розвивати проблему?

Психологи радять «сісти за стіл переговорів» і здійснити довірливу розмову , вияснити всі зовнішні і внутрішні мотиви  таких стосунків. Бо «гнівлива людина роздражнює сварку , терпелива людина ж у гніві вспокоює заколот , лагідна відповідь гнів відвертає , а слово вразливе гнів підіймає».

Спокійна , довірлива розмова учасників зміцнює стосунки , переоцінює взаємини , навчає мудрості й розуму.

У Біблії у Книзі від Луки читаємо: «Правильно чинити в малому так само важливо , як і у великому».

А батьківська любов завжди допоможе дітям. Тоді стосунки у сім’ї будуть справедливими , щирими. Варто зауважити, що і дорослі не завжди є зразковими. Грубість , нервозність , жорстокість , байдужість до дітей, спричинені емоційним збудженням через причини особистісні (хвороби тіла і душі) , виробничі (відсутність грошей , труднощі у стосунках із співробітниками , безробіття) , соціальні ( громадська невизначеність , відчуженість , одинокість , неповна сім’я тощо не завжди створюють для  дитини можливості взаємного спілкування. Тоді слід шукати сторонніх людей , які б  допомогли дітям і батькам , бо у Проповідях Соломонових читаємо: «Мудрий бачить лихе і ховається». Проте невдовзі такі батьки (зайняті собою і своїми справами ) будуть пожинати плоди своєї байдужості , бо «хто сіє кривду, той жатиме лихо». Добрі батьки знають , коли в сім’ї панує християнська любов один до одного , родина щаслива.

«Той , хто родив мудрого – тішиться ним. Батько твій і матір твоя будуть задоволені».

Приклад батьків , їх авторитет , вчинки формують досвід життя дітей , слухняну , доброчинну поведінку. Хорошим батькам діти довіряють: «Добрі батьки залишають спадок онукам».

Згадаймо слова В.Сухомлинського: «У сім’ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина ,людини-трудівника , людини – культурної особистості. Із сім’ї починається суспільне виховання. У сім’ї , образно кажучи, закладається коріння, з якого виростають потім і гілки , і квіти , і плоди. Сім’я – це джерело , водами якого живиться повноводна річка нашої держави. На моральному здоров’ї сім’ї будується педагогічна мудрість школи».

Із сім’ї протоптується стежка до школи , і вже тоді – на життєву дорогу ведуть   дітей два розуми , два досвіди , здобуті у сім’ї та школі.

Автор книги «Християнська родина. Батьки і діти» Петро Мельничук писав: «Кожна родина є щось подібне до годинника. Коли в годиннику всі коліщата належно обертаються , тоді й годинник , хоч би нікелевий , є добрий , бо добре ходить. Коли всі коліщата родинні виконують совісно свої призначені функції , чи то релігійні , чи то національні , чи то громадські , то така родина , хоч би найбідніша , буде найщасливішою , найліпшою і для Бога , і для Церкви , для всього народу і держави , в якій живе».

Родина дає початок життя тілесного й духовного , морального , релігійного або неморального і нерелігійного. З родини виходить людина чесна, совісна, коли виконує свої обов’язки , працьовита , ідеальна , але звідси виходить і недовірок , бандит, розпусник, пияк та злодій.

Очікувати чогось доброго без єдності виховної дії батьків не доводиться. Батьки мають бути насамперед об’єктивні , однак справедливі ,вимогливі до дітей. Бо ж ніщо не завдає такого морального болю , як незаслужені образа, покарання , недовіра найдорожчої людини.

Хіба прибуде авторитету батьку , який часто-густо буває п’яний чи напідпитку , тижнями не бачить дітей , мало спілкується з дітьми , а потім за власною ініціативою проводить «виховну» роботу , вживаючи грубі , образливі слова. Зрозуміло, що в сина чи в дочки настрій від таких слів не поліпшиться.

Чи бувають виховні рецепти на всі випадки життя? Адже кожна дитина – неповторна .Звичайно ж, ні.

У визначенні дослідники йдуть різними шляхами: одні акцентують увагу на її структурних елементах , інші – на її сутності.

Однак , і ті й інші сходяться на тому , що поняття виховання складне та інтегроване за своїм змістом. Які ж критерії оцінки готовності батьків до виховання дитини? В чому суть різних підходів?

В науковій літературі існують три підходи у визначенні структурних компонентів готовності: готовність як сукупність знань , навичок; готовність як функціональний стан; готовність як складне особистісне утворення.

Стосовно готовності батьків до виконання виховної функції важливою умовою є сукупність вищеназваних ознак , оскільки саме такий підхід в оцінці готовності найбільш  наближує її до потреб успішного сімейного виховання. Отже , готовність до виховання дитини в сім’ї містить когнітивний , мотиваційний , емоційний компоненти. На стан готовності батьків та якість виконання ними виховної функції впливають конкретні умови , в яких функціонує сім’я і завдання , які стоять перед батьками як вихователями. В переліку цих умов особливе місце належить:

·       стану здоров’я і фізичному самопочуттю батьків;

·       особистому досвіду;

·       самооцінці власної підготовки;

·       вмінню регулювати рівень свого стану готовності (поповнювати знання, творчо користуватися методами і прийомами виховання , враховувати набутий досвід;

·       вмінню критично оцінювати результати своєї виховної діяльності тощо.

Таким чином , у загальному вигляді готовність батьків до виховання дитини структурно передбачає:

·       позитивне ставлення до дитини і різних видів діяльності , пов’язаних з її доглядом і вихованням;

·       адекватні до вимог здібності та особистісні якості;

·       необхідні знання , уміння , навички;

·       потреби , спонуки , інтерес.

Схематично структуру готовності батьків до виховання дітей можна подати так:

Отже , готовність батьків до виховання дитини як і педагогічна культура – інтегрована єдність особистих якостей та умов їх реалізації у виховному процесі. Але треба зважити і на те , що виховний процес двосторонній , учасниками якого є батьки і діти. А тому є всі підстави визначити готовність батьків до виховання дитини як інтегровану єдність особистісних якостей батьків  і дітей та умов їх реалізації у виховному процесі.

У чому сутність особистісних якостей?

За Є. Фромом особистість – цілісність вроджених і набутих психічних властивостей , що характеризують індивіда і роблять його унікальним. Якщо темперамент людини належить до вроджених властивостей , то її характер – до набутих. Якщо відмінності в темпераментах не мають етичного значення , то відмінності в характерах створюють «реальну проблему етики: вони свідчать про рівень , досягнутий особистістю в мистецтві жити».

Згідно з класифікацією Гіппократа існує  чотири типи темпераменту: холеричний, сангвінічний, меланхолічний і флегматичний. Сангвінічний і холеричний темпераменти характеризуються легкою збуджуваністю і швидкою зміною інтересу. Вони слабкі у першого і сильні у другого. Флегматичний і меланхолічний темпераменти , навпаки , характеризуються стійкою але низькою збуджуваністю інтересу. У флегматиків інтереси слабкі , а  в меланхоліків – сильні. Чотири темпераменти символізувалися чотирма елементами: холеричний = вогонь = теплий і сухий , швидкий і сильний; сангвінічний = повітря = теплий і вологий , швидкий і слабкий; флегматичний = вода = холодний і вологий, повільний і слабкий ; меланхолічний = земля = холодний і сухий, повільний і сильний. З часом теоретиками , практиками ці характеристики були звужені і темпераменти стали тлумачити досить однобічно : холерик – неврівноважений , меланхолік – пригнічений, сангвінік – оптимістичний, флегматик – повільний.

Темперамент людини незмінний, а характер формується особистими переживаннями. Саме від характеру людини , його особливостей , залежить те , що вона думає, відчуває, як чинить.

Характер дитини – значною мірою зліпок із характеру батьків. Він формується і розвивається у відповідь на їхній характер. Пристосовуючись до умов сім’ї, дитина набуває характеру, який у подальшому житті дає змогу їй пристосуватися до суспільного життя : завдяки йому вона робитиме те , що має робити. В різних сім’ях (навіть з різним рівнем забезпеченості) і в різних батьків , тобто в різних умовах , формуються різні характери. Формування характеру особистості значною мірою відбувається за рахунок зіткнення її власних переживань і тих, які обумовлені культурою , темпераментом та фізичною конституцією індивіда.

Темперамент і характер утворюють комплекс неповторних особистісних якостей , у комбінації яких завжди є домінуючі риси , що роблять кожну особистість унікальною.

У цілеспрямованій взаємодії з іншою особистістю , наприклад, батька і дитини чи матері і дитини , утворюється інтегрована єдність особистісних якостей суб’єктів взаємодії. Саме це відбувається у виховному процесі , зокрема , у сімейному вихованні , яке передбачає готовність батьків до виконання виховної функції.

Чому сьогодні так часто з’являється зневага дітей до батьків , відчуженість між ними?

Чогось подібного, принаймні в наших селах, колись не чули. В Україні не лише до батька , матері, діда, баби, а навіть подружка ,сусіди між собою зверталися на «Ви». Любов і повагу до батьків , старших , як і працьовитість , гідність , релігійність , у наших родинах виховували змалку.

Слово батьків або старших у родині було законом для молодших. Вони вже змалку мали свої обов’язки , вчилися різної роботи , посильно працювали. Дівчатка переймали науку від матері, баби – вчилися прясти , вишивати, ткати, розписувати писанки , шити одяг , давати лад у хаті. Хлопчики вчилися чоловічого ремесла від батька чи діда. Наприклад, колись було за правило, що дівчинка 7-10 років могла вже вишити собі сорочку. Талановитий майстер , який виготовив багато музичних інструментів (зокрема ,бандур) , нині вже покійний Олександр Корнієвський розповідав , що він навчився працювати з деревом від батька і у семирічному віці сам зробив маленьку скрипку.

Відома ткаля і співачка з Полісся Уляна Кот ткати навчилася від матері і від неї перейняла кількасот пісень.

Старійшина народного малярства Марія Приймаченко розповідала, що в семирічному віці намалювала у своїй хаті на стіні над лавою сільських музикантів сірою глиною. Односельці просили потім:»Маріє, намалюй і нам!»

Дітей любили , але завжди ставилися до них вимогливо , дозволяли далеко не все, за провини часом карали. Існували певні правила поведінки для дітей. Малим не завжди дозволяли слухати розмови дорослих, а тим паче втручатися в них.

Діти були свідками всіх подій родинного і громадського життя , усіх свят і обрядів, а то й їх учасниками.

Так , на весіллі дівчинка – молодша сестра молодого – була за світилку , із свічкою в руках охороняла молодих. Молодший брат молодої брав викуп за сестру. Діти поодинці чи гуртом колядували й щедрували , засівали на Новий рік  у родичів , сусідів.

Особливо діти чекали на весну , на приліт птахів , щоб побігати босоніж по свіжих проталинах , попускати кораблики в дзюркотливих струмках. На 22 березня припадає день Сорока Святих , або Сорока Мучеників. З цього дня хлібороби відчували весну , вітали приліт птахів з теплих країв. Для цього випікали сорок пташок – «жайворонків», роздавали їх дітям , а ті , піднявши вгору руки , бігали й приспівували:

Вийди , вийди сонечко,

На дідове полечко,

На бабине зіллячко,

На наше подвір’ячко!

На Великдень дітям готували писанки чи крашанки , інші гостинці.

На Трійцю (Зелену неділю) на Поліссі дівчата і діти окремо водили «Куста». Одну дівчинку з гурту прибирали у зелень , клали на голову вінок і водили від хати до хати , зичили господарям усяких гараздів , за що ті давали їм гостинці:

…Вийди , господарю, з нового покою,

Винеси Кусту та річ півзолотого…

А ми водили Куста та від хати до хати,

Будьте , господарі , і щасливі , і багаті.

Беручи участь у цих дійствах , діти не лише розважалися , а й прилучалися до дорослого життя , мали змогу відчути себе не лише членом сім’ї , а й членом усієї громади. Невеличка роль , яку могла зіграти дитина в обряді весілля , зазвичай , опинившись у центрі уваги , допомагала вірити у себе. Приходячи на чуже подвір’я колядувати чи щедрувати або приводячи «Куста» , діти знали , що несуть господарям не тільки добрий настрій у святковий день , а й можуть збільшити майбутній урожай на його ниві, принести в дім щастя й успіх.

Материнська пісня , бабині та дідові казки , батьківська хата, природа , праця, релігійні закони , здорові стосунки між батьками , дорослими – все це формує дитячу душу , вдачу дитини , виховує любов до батьків , до рідної мови , пісні , любов до свого роду , до батьківщини і до України. І дорослим ми часто переносимося в дитинство – у казку , дорогу і рідну нам.

Сьогодні життя наше інше. По-іншому виховуємо дітей. Проте ніхто не заперечує , що найбільше виховує дитину сім’я. Хто про це пам’ятає і дбає , той дає змогу виростити і виховати люблячих і порядних дітей.

Найважливіші риси особистості закладаються у родині. Тож батьки не повинні виступати у ролі експертів чи спостерігачів роботи вихователів , учителів. Вони рівноправні партнери і союзники. Ідеї батьків слід шанувати , до їх порад прислухатися. Разом з батьками обговорювати й розв’язувати глобальні проблеми та конкретні питання , приймати важливі рішення. Тільки завдяки високій культурі спілкування педагогів і батьків , доброзичливості , неупередженості у розв’язанні різних проблем можна досягти ефективності взаємодії школи і сім’ї.

Слід  виділити такі форми роботи: анкетування , інформаційні листи , тематичні виставки , родинні газети , консультації , батьківські збори ,дні відкритих дверей , спортивні змагання , перегляд ранків. Доцільно в школі організувати кімнату для батьків , де сім’ї можуть стрічатися з педагогами у невимушеній обстановці , обмінюватися інформацією і власними знахідками та сумнівами з приводу дітей ,їх поведінки в різних  життєвих ситуаціях , поспілкуватися з педагогічною літературою.

Пропоную сімейну ігротеку.

Спробуй пройти по лабіринтах якомога швидше. Позмагаймося з батьками.

ЛАБІРИНТИ (дивіться малюнки в додатку №1)

Часто ми , дорослі , виховуючи власних дітей, виходимо з певних соціальних еталонів, ідеалів виховання. А точніше – з уявлень , штампів про те , якою має бути успішна дитина.

Звісно , ми намагаємося дотримуватися деяких загальноприйнятних норм: «слід бути» добрим , порядним, чесним, працелюбним, розумним тощо…

Все це лише часто повторюємо дітям. Але загалом є дві вимоги , які ми ставимо перед дітьми особливо цілеспрямовано й жорстко: «будь слухняним», тобто керованим і зручним , і «роби як я».Більшість батьків при цьому не враховують ( не знають , не замислюються , не хочуть знати) особистої спрямованості дитини. Але ж дуже важливо зрозуміти глибинний характер особливостей дитячої особистості. Адже саме в психічному складі людини уособлені значущі , цінні життєві сенси , взаємодіючи з якими вона переживає відчуття життя в собі самій , або , як кажуть  деякі вчені, «себе в світі і світ у собі».

Знання батьками таких особистісних особливостей і створює реальність взаєморозуміння й розуміння дорослими дитини. Саме це відкриває справжню можливість сприяти розвитку дитини й одночасно своєму власному.

Неможливо зрозуміти свою дитину , не зрозумівши спочатку самого себе. Що є для нас найважливішим у світі? Чого чекати від власної  дитини? Якими засобами ми користуємося , аби досягти бажаних життєвих цілей? Зрозуміти себе самих такими , які ми є, а не вигаданими – ось що , як не дивно , сприяє гарним результатам у вихованні власних дітей.

Чи помічали ви , що дорослим притаманна швидка й велика готовність оцінювати , засуджувати  й карати? У такої готовності є певні психологічні причини. Насамперед реакції батьків на життєві події більшою мірою зумовлені тим досвідом , яким їх збагатило власне дитинство. Якщо ми змалечку були привчені , що як тільки вчинено щось негарне , то миттєво , без встановлення мотивів , причин , обставин дається оцінка: «Ти поганий! Лише погана людина може так вчинити!» , а потім визначається і покарання , то в дорослому віці , як правило, з такою ж готовністю й ревністю засуджуємо інших. І копіюючи ( більшою мірою не усвідомлено) дорослих свого дитинства , передаємо далі своїм дітям «естафету» спадковості.

Існує ще один момент у беззастережній оцінці та засудженні інших. Коли ми говоримо про когось: «Він погана людина» , а нас іще й підтримують навколишні , то напрошується легкий висновок: гарні люди – це ми та інші однодумці. Ця впевненість у своїй правоті й погрішності інших зумовлює засудження й покарання в майбутньому , насамперед , власної дитини.

Батьки часто запитують , як дізнатися про прихований смисл вчинків і висловлювань дитини , відчути її справжні бажання й почуття, одним словом, як зрозуміти дітей?

Відповідь проста: цього треба вчитися. Вчитель -  усе життя. Причому , за бажання , навчитися тією чи іншою мірою розуміти власну дитину може кожний дорослий. Читайте спеціальну літературу , звертайтеся за порадами до вчителів , вихователів , спостерігайте за дитиною , аналізуйте  її особистісні прояви і вчинки – у цьому запорука успішного виховання.

Однак дуже важливо не лише зрозуміти , а ще й зуміти це своє розуміння виразити , дати дитині відчути його. Душевний зв’язок проявляється і в словах , і в його інтонації. Якщо ви не зовсім зрозуміли , що саме намагається висловити дитина і що її до цього  спонукає , спробуйте самі оформити думку , але іншими словами. Це не лише підсилює розуміння, а й допомагає дитині вчитися висловлювати свої почуття й думки. Але не «забігайте наперед», не перебивайте дитину , незважаючи на те , що вам з її перших слів і так все начебто зрозуміло , будьте терплячими й уважними.

Ми намагаємося у спілкуванні з дітьми бути «на висоті»: виглядати розумними , знаючими, сильними, непогрішними , усього навчити , усі знання передати , усе попередити , від усього застерегти. А вислухати дитину часто не вміємо. Не приховуючи свого незнання або невдач , не боячись нерозуміння , неприйняттям новим поколінням – спокійно й доброзичливо  слухати й виховувати.

Дитину слід обов’язково навчити демонструвати свої почуття , не приховуючи їх , усіляко виражати , навчити відчувати стан іншої людини. Американський філософ Філ Бенкет свого часу написав статтю про те , чим може обернутися надмірно жорстоке виховання хлопчиків як обов’язково сильних чоловіків , які не проявляють своїх почуттів. З таких хлопчиків виростають чоловіки , які не вміють виразити свої почуття , поряд з якими страждають від самотності їхні дружини , діти , близькі. Категорична заборона виражати свої почуття в дитинстві – «Не рюмсай!» , «Справжні чоловіки не плачуть!» -  шкідлива ще й тим , що почуття , яке не було свого часу виражене відчуття, яке не усвідомилося , лягає «на дно» несформованої душі , навантажує психіку , уповільнює особистісний розвиток. Важливість можливості та вміння вчасно й вільно виразити свої почуття задовго до психологів зрозуміли поети. «Виразити почуття – означає виразити його , означає володіти ним « - писав Є.Баратинський.

Батькам слід насамперед допомогти дитині не боятися , не соромитися будь-яких своїх почуттів , уміти їх усвідомити , назвати й адекватно виразити.

Адже , як правило, головна мета будь-якої дитини , у тому числі й «важкої», - агресивної, неслухняної , впертої ,- гарні стосунки з навколишніми дорослими , ровесниками. Саме ця потреба в гарних стосунках і любові породжує в дитині й реакції образи «ви мене не розумієте, не любите , ображаєте – то я піду від вас!» - і агресивні дії , які ці бажані  гарні стосунки руйнують , хоча насправді мета дитини – саме вибудувати їх або відродити.

Ваше розуміння допоможе дитині називати й виражати свої почуття , керувати своєю поведінкою , поділяти почуття інших. Ви допоможете їй розвиватись , долати свою нерішучість і невдачі , діяти, будувати плани на майбутнє, плекати надії , зростати чесною із самою собою. При цьому ви даєте дитині зразок взаємодії з життям спокійної , активної, доброзичливої , розуміючої , а не оцінювальної та караючої.

Дитина в навколишньому світі , який все-таки належить дорослим , дуже тендітна і вразлива – ось про що слід пам’ятати батькам. Як часто ми, дуже чутливі до будь-якого критичного зауваження на нашу адресу , не зважаємо на самолюбство дитини, не піклуємося про її впевненість у власних силах. Переносячи на дитину нашу невпевненість і тривожність , гасимо її ентузіазм: «Облиш , не чіпай, нічого в тебе не вийде , незграбо!» ,»Ніким тобі не стати , невдахо!». І закладене відчуття «у мене все одно не вийде» супроводжуватиме будь-яке починання , а там і до комплексу неповноцінності недалеко.

Звичайно, не для кожної дитини слова , навіть якщо їх повторюють найдорожчі дорослі – тато й мама , стають тривалим травмуючим фактором , однак дитина часто діє в ситуації новизни , невпевненості й потребує підтримки. Довіра до світу дитини , поважливе , навіть більш поважливе , ніж до значущих інших дорослих , ставлення до слабких і молодших – ось найважливіше підґрунтя  для того , аби ваше намагання зрозуміти переросло в розуміння.

Отже, завдання дорослих – допомогти дитині розуміти , відчути інших. Ви не можете? Ви не впевнені в собі , неврівноважені дратівливі? Змінюйтесь! Ваша дитина дає вам шанс. Відомо , гарний приклад – найкраща проповідь. Тільки «покращуючи» себе , можна допомогти дитині. І навчитися , як відомо, можна на краще , саме навчаючи інших. Це стосується не лише шкільних знань , але й умінь життєвих – доброзичливості , витримки, оптимізму тощо.

Саме так , вдосконалюватись , рости разом з дітьми , використовувати шанс , наданий життям!

Сьогодні, коли суспільство дедалі більше непокоїть те , що чимало дітей недоглянуті , опинилися на вулиці через зубожіння , деморалізацію та асоціальну поведінку батьків , наче й не час говорити про проблеми сімей , зовні благополучних, більше того – добре забезпечених матеріально. Але досвід переконує, що матеріальні статки не розв’язують , часом і загострюють моральні проблеми , стосунки між батьками і дітьми. Це буває тоді , коли виховання обмежується найпримітивнішими і малоефективними засобами: матеріальним заохоченням та контролем за виконанням більш чи менш суворих правил поведінки. Як те , так і інше , погані тим , що не передбачають підтримки та зміцнення активності дитини , розвитку її ініціативи , а навпаки , за своєю суттю розраховані на гальмування її. Звичка до того , що всі життєві блага дістаються легко , культивує утриманські тенденції. Система ж заборон , правил «чого не слід робити» , розраховані також тільки на стримування небажаних дій і не дає позитивної програми розвитку особистості дитини . Коштовні подарунки , а потім докори за невдячність , можуть викликати у дитини тільки почуття приниженості , безсилля, власної нікчемності і, звичайно, ворожості, відгородженості від батьків. А батькам часто і на думку не спадає , що дитина просто неспроможна виконати поставлені перед нею вимоги.

Справді виховувати – це , перш за все , навчати щось робити , бо людська особистість формується в діяльності. Тільки в діяльності розвиваються інтереси , цікавість до життя в цілому , стають змістовними взаємини з людьми , виростає почуття честі , повага до себе і до інших. І успіх чекає того вихователя , хто зуміє дати поштовх і опору для розвитку власної активності свого виховання. Іноді , здавалося б , невеличка підтримка може стати визначальною , якщо вона відповідає власним потребам дитини. Пригадую випадок із власного досвіду.

Сусідській дівчинці Марії часто перепадало від мами за надто хлоп’ячу поведінку в школі. А вона й справді верховодила в усяких пустощах , зауваження сприймала зухвало – словом , були підстави для репутації складної дитини. Навчалася Марія посередньо. Часто ходила до школи з невиконаним  завданням  з математики. Я запропонувала їй свою допомогу. Почали розв’язувати задачі разом. Скоро серед подружок стало відомо , що до Марії можна піти списати математику. І дійсно , щовечора прибігав табунець дівчаток. А Марія  не просто давала списувати – вона з гордістю пояснювала розв’язок тієї чи іншої задачі. З’явились і кращі оцінки з математики. Очевидно , дівчинка  відчула смак успіху і сама тепер доклала зусиль , щоб не втратити здобутих позицій. Разом із знаннями і вміннями приходив справжній інтерес до предмета. Звичайно, успіх тут принесло не тільки заповнення прогалин у знаннях з математики. Дуже багато важило те , що ці знання задовольняли потребу Марії бути лідером серед однокласників. Визнання її успіхів педагогами позбавило грунту її негативізм та зухвальство.

Співпраця сім’ї  і школи не виникає само по собі , а вимагає постійної уваги і цілеспрямованої діяльності усього педагогічного колективу. На основі анкетування батьків  , індивідуальних і групових бесід з ними, ми дійшли висновку , що далеко не завжди етично-педагогічні позиції педагогів і батьків збігаються. Одна з причин цього – батьківська любов , яка виявляється в тому , що батьки часто прагнуть захистити свою дитину від усього уявного , несприятливого , не виключаючи і школу.

Як показує практика , ставлення батьків до педагогів формується значною мірою через погляди і настрої дітей.

«Не можна відокремлювати сімейні справи від громадських. Ваша активність у суспільстві чи на роботі повинна відбуватися і в сім’ї , сім’я ваша має  бачити ваше політичне і громадське обличчя і не віддаляти його від обличчя батька або матері. Все , що відбувається в країні, через вашу думку і вашу душу повинні приходити до дітей – писав А.С.Макаренко.

Виховання дітей – найважливіший наш обов’язок. Наші діти – це майбутні громадяни нашої батьківщини , громадяни світу. Наші діти – це майбутні батьки і матері , вони також будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні  вирости прекрасними громадянами , свідомими батьками і матерями.

Насамперед , батьки повинні пам’ятати про велику відповідальність за виховання дітей. Дітей треба виростити громадянами , патріотами своєї країни. А з чого ж починається Батьківщина для наших сьогоднішніх хлопців і дівчат? Звичайно ж, вона починається з берізки , і з картинки в букварі , і з добрих і вірних товаришів , і з парку , і з пам’ятника загиблому , і з вулиці , і з села , де ти народився і живеш.

А як прикро дивитися на забруднені вулиці , на сміття , яке висипають мешканці нашого села на вулицях , біля магазинів , біля пам’ятників.

Хіба перелічене може виховати у дітей почуття патріотизму , яке формується з раннього дитинства? Чи не буде дитина імітувати дії дорослого , який є для неї ідеалом в усьому? Тому саме від ваших дій , шановні батьки , залежить  поведінка ваших дітей.

Виховання активної , дiяльної любовi до Вiтчизни, набуття досвiду патрiотичної поведiнки найлегше вiдбувається у процесi поступового залучення людини до справ i турбот Батькiвщини.I тут батьки використовують далеко не всi педагогiчнi можливостi.Не так важко виховати людину,яка спроможна вiдверто захоплюватися навколишнiми пейзажами ,соковитiстю рiдної  мови, розмахом народної душi ,сучасними досягненнями нашої  науки , технiки, спорту, тому що це й насправдi варте захоплення. Милування рiдним - природне. Але Батькiвщинi потрiбнi не зворушливi споглядальники, а господарi , будівники , захисники. Якщо ти справжнiй патрiот, то твоя «хата» нiколи не буде «з краю»,ти не зможеш бути стороннiм спостерiгачем на свой землi. Господарське ставлення до дiйсностi — перша ознака iстинно громадянського характеру.
Коли вдумливо ставитися до патрiотичного виховання, то батьки багато що повиннi зробити ще до школи. Задовольняючи дитячу допитливiсть, доцiльно розказати про рiдну мiсцевiсть, про її  минуле, про людей, якi вклали часточку себе в її розвиток.

Справжнього патріота треба виховувати. Позиція батьків у житті , їхня власна громадянська активність – перша умова такого виховання.

Перед людством гостро постала проблема зберегти  i примножити природу.Стан навколишнъого середовища України на сьогоднiшнiй день вважається критичним за тривалiстю людського життя. Україна посiдає 52 мiсце в свiтi.Особливо вражаючими є показники смертностi дiтей на першому роцi життя: 13,6% на 1000 народжених.
       Шановнi батьки! Цю проблему потрiбно вирiшувати разом. Неодноразово ми говорили про звалище смiтникiв, вирубування зелених насаджень.Ми намагаємося прибирати засмiченi території ,але цю роботу не доводимо до кiнця.А якщо прибрали ,то знову з’являються смiтники, бруднi пакети, папiрцi, пластмасовi пляшки,скло.

Смiтники повиннi бути огородженi,їх необхiдно систематично вивозити.Хочу ще раз вам нагадати,що папiр до повного розкладання буде лежати бiльше,нiж два роки, консервна банка — 90,полiетиленовий пакет — 200 рокiв,скло — бiльше нiж 1000 рокiв.А у нас це смiття розлiтається по всiй територiї села. А як неприємно збирати папiрцi бiля магазинiв, де цiлими днями перебувають дорослi.А скiльки можна говорити, що загиблих тварин треба закопувати?! I як можна викидати смiття за пам’ятник загиблому воїновi!
        Водночас приємно дивитися на те, де все прибрано.У нашому селi бiльшiсть жителiв вмiють доглядати за присадибними дiлянками.Учнi нашої школи також намагаються робити багато для благоустрою села, шкiльнi території ,сільської  територiї.На жаль, є ще такi, якi стають вбивцями краси природи. Наведу один факт.

В парку учнi висадили дерева. Доглядали, пiдливали.Через рiк багато дерев було зламано, знищено.Як могла у когось пiднятися рука вирвати їх? Пропоную духовнi заповiдi українця.

1. Будь високоморальним, бо моральність — це твоя гідність i гідність твого народу.

 2. Шануй віру твоїх  батькiв i не эраджуй її  нiколи, бо це твої  честь і гордiсть.

 3. Шануй свою материнську мову,бо це  найбiльший духовний скарб на землi.

 4. Шануй звичаї  та обряди своїх батькiв,бо це неповторна краса свiту. Оберігай рідну землю ,як зiницю ока, бо вона твоя матір- годувальниця, муза натхнення.

 5. Будь правдомовний і ретельний, бо за це шануватимуть тебе свої й чужi.Намагайся стати свідомим, бо свiдомiсть та освіта ведуть до розуму й достатку.Будь чистим духом i тiлом. Це возвеличить тебе і твій народ.

6.  Не роби ніколи i нікому зла,бо це принизить тебе i твою нацiю.Не принижуй себе ні перед ким, бо раба нiхто не шанує, будь гiдним свого українського народу.Не бійся потерпiти за правду.Будь відважним, бо вiдвага i віра — це бiльш ніж половина перемоги.

7. Люби свiй народ i ніколи не зрадь його, працюй для нього i заступайся за нього, та  в разi потреби жертвуй за його добро, бо добро народу — то є твоє  добро і добро твоїх  дiтей.

      Благополуччя сучасної  сiм’ї, атмосфера, в якiй ростуть i виховуються дiти, великою мiрою залежить вiд глибини усвiдомлення подружжям батькiвських обов’язкiв, вiд культурного, загальноосвiтнього рiвня батьків ,їх вихованостi, педагогiчної компетентностi, тобто вiд iдейно- полiтичних, морально-психологiчних факторiв.
          Однак в зростаючого культурного, загальноосвiтнього рiвня людей вражає педагогiчне безсилля частини батькiв, їх небажання або невмiння правильно органiзовувати виховний процес.
           За даними спостереженнями, дослiдженнями , лише 15-20% сiмей забезпечують оптимальнi умови та навчання своїх дiтей, 35-40%, хоча й забезпечують в цiлому сприятливi умови для виховання, але вiдчувають труднощi ,потребують допомоги школи ,громадськостi . Ще 25-30% сiмей можна видiлити за ознакою iнтенсивного влливу неправильної педагогiчної позицiї батькiв (надмiрної опiки або послабленого педагогiчного впливу), наприклад, батьки перевантаженi роботою або вживають надмiрно спиртне. »Сiм’я, яка зiпсувала дитину, здебiльшого не розумiє повчань вихователя. Перевиховання — справа дуже складна, i ,якщо ви почнете натаскувати таку сiм’ю  на педагогiчнi дії ,можете ще бiльше зiпсувати справу. Але це зовсiм не значить, що не можна вплинути на сiм’ю.Нарештi ,ми зобов’язанi їй допомогти. I найкращий спосiб впливу — через дитину...» - писав А.Макаренко.

       Взаєморозумiння вчителiв i батькiв можливе лише на основi їх систематичних контактiв. Але дефiцит таких контактiв очевидний. Вiн зумовлений, головним чином, нерозумiнням батьками значення таких контактiв у вихованнi дитини. Протягом навчального року школу, в основному збори, вiдвiдує в середньому 60% матерiв, 10-15% батькiв. Бувають випадки, що батьки навiть нi разу не перебували в контактi з учителями ,зовсiм не цiкавляться,як навчаються i виховуються їхнi дiти. Їх найбiльше хвилює робота по господарству. Байдужiсть батькiв до життя школи i класу, вiдсутнiсть iнтересу до справ, якими зайнятi власнi дiти i їх товаришi породжує вiдчуження батькiв вiд власної  дитини, вiд школи, в якiй вона навчається. Учнi високо цінують активнiсть батькiв саме в школi ,де останнi безпосередньо спiлкуються з їх учителями й однокласниками ,де знання i вміння, життєвий досвiд батькiв знаходять найвищу оцiнку з боку товаришiв, дозволяють  пiдлiтку пишатися своєю сiм’єю. Активна участь батька чи матерi, бабусi чи дiдуся, старших братiв чи сестер у дiяльностi школи  надзвичайно розширює  зв’язки учня з шкiльним життям ,наближає потреби i турботи класу, школи до турбот i потреб сiм’ї, формує в дитини почуття причiтностi до шкiльного колективу, а через них — до життя нашої країни.
          Негативно позначаються на поведiнцi дитини непорозумiння, якi виникають iнколи мiж сiм’єю i школою, батьками i педагогами. Відомо ,з яким довiр’ям i щирiстю ставляться до своїх вчителiв учнi —першокласники. Вчитель для них — це найкрасивiша, найрозумнiша i найсправедливiша людина. Похвала такого вчителя, висока оцiнка ним успiхiв сповнює учня бадьорiстю, впевненiстю у своїх силах, бажанням працювати ще краще. А батьки iнколи дозволяють дитинi не виконати одержаного в школi завдання, аби ще гiрше - засуджують в присутностi дитини дiї вчителя. При цьому батьки не враховують, що , пiдриваючи авторитет школи, вчителя, вони неминуче руйнують першооснову виховання — довiрливе ставлення дитини до дорослої людини, прагнення наслiдувати її ,заслужити схвальну
оцiнку.Порiвнюючи позицiї дорослих з того чи iншого питання, дитина робить свої висновки й оцінки ,стає на бiк учителя або батькiв.  Дитинi важко уникнути такої  роздвоєностi. Розповiдаючи вдома про школу або у школi про сiм’ю, вона свiдомо чи несвiдомо говорить про себе якнайкраще, адже їй небайдуже, що про неї думатимуть  батьки i вчителi. Вченi констатують той факт, що оцiнки вчителiв i батькiв моральних рис, здiбностей та iнтересiв дiтей досить часто не збiгаються. »Щось я не бачу в ньому позитивних рис»,- говорить про пiдлiтка класний керiвник. А ось думка матерi :»Так, вiн нестриманий ,рiзкий, буває грубим, але вiн чесний, добрий хлопчик».

        За даними статистики, майже 80% батькiв висловлюють повне задоволення загальною вихованiстю своїх дiтей.З них близько чвертi взагалi не помiчають недолiкiв своєi дитини, iншi визнають, що їхнi дiти мають окремi негативнi риси (лiнощi, неслухнянiсть, неохайнiсть тощо) ,але вважають, що таке їм можна вибачити, не пiдтримують учителя в його намаганнях пiднести рiвень вихованостi учнiв.

        Причиною серйозних прорахункiв у сiмейному вихованнi iнколи стає неузгодженiсть виховного впливу дорослих членiв сiм’ї. Це особливо помiтно у сiм’ях, де поряд з батьками активну участь у вихованнi дитини беруть бабусi й дiдусi. Багатовiковий досвiд людства переконує в тому, що найкращi наслiдки виховання досягаються лише там, де батьки виступають
«єдиним фронтом», де мамина чуйнiсть i нiжнiсть поєднуеться з батьковою стiйкiстю i мужністю .

        Для багатьох дiтей, якi живуть в неблагополучних сiм’ях, учитель є найбiльш авторитетною людиною.

Спецiальне вивчення показує, що лише близько третини неблагополучних сiмей шукають контакту зi школою у справi виховання, намагаються виправити виховну ситуацiю, яка склалась. У бiльшостi випадкiв неблагополучнi сiм’ї або абсолютно непослiдовнi в цих питаннях (вчителю говорять одне, а роблять iнше), або стають в опозицiю до школи.
         Педагогiка не допускає рецептiв виховання. Унiверсального методу, який можна використати за будь-яких обставин, немає. Кожна сiм’я щаслива i нещасна по-своєму, i очi кожної дитини шукають свого захисника, свого наставника . Тому успiх можливий лише там, де за справу виховання беруться чуйнi люди, висококвалiфiкованi педагоги, трудовi колективи, громадські організації.                                                                                  Виховання пiдростаючого поколiння — справа багатогранна i всенародна. Сiм‘я, школа ,трудовi колективи, широкi кола громадськостi — всi
повиннi невтомно працювати над вихованням справжнiх громадян, патрiотiв, безмежно вiдданих своїй Батькiвщинi, гiдних спадкоємцiв її славного
минулого.

Чи потрібно  чогось навчати дитину перед школою ? Наприклад , читати , писати.

-                     Що ви! Ні в якому разі!Усього цього її навчить кваліфікований педагог, користуючись правильними прийомами.

-                     Але є й інший погляд. Багато батьків і педагогів , спеціалістів з дошкільного виховання переконані , що дитина , яку нічого не навчали до 6 років , зазнає непоправних втрат у своєму розвитку.

Додому задали урок. Почалися будні. Щодня ви зустрічаєте дитину одним і тим же запитанням: «Ну як у школі?Що нового? Оцінок ніяких не одержала?» Ви прискіпливо розглядаєте перші палички , перші цифри. Не гнівайтеся , пригадайте , що й вам колись ці гачки давалися нелегко.

Чи слід робити з першокласником домашнє завдання? Звичайно, маленькому учневі потрібна ваша допомога. Можете посидіти з ним поруч , коли він виконує якусь роботу. Ви привчаєте  його до ритму в роботі , до того , щоб він навчився виконувати її швидко , чітко, не відриваючись.

Ви помітили , що син устав із-за столу , а зошити так і залишилися розгорнутими. Воду , в якій він змивав пензлик , не вилив , пляшечку з клеєм не закрив.Ні в якому разі не дозволяйте йому зайнятися чимось іншим , поки він найретельніше не прибере за собою , навіть якщо до нього прийшов приятель. Звичайно , можна допомогти йому розкласти все по місцях , вимити пензлик , викинути обрізки паперу.Це тільки змусить його ще раз відчути у вашій особі товариша. Мало того, ви можете сказати йому: «Гаразд, синку, сьогодні я зроблю твої справи за тебе , а завтра ти мені в чомусь допоможеш». Але в систему це не перетворюйте. Хлопчик легко звикне до цього «за» , а наша мета – розвинути  в нього автоматизм акуратності.

-                     Ви кажете, що ваша дитина не любить читати.Давайте , подивимося чи вміє вона читати. Може, вся справа у читанні?

-                     Та ні , вона просто лінується.

-                     Так не буває. Але якщо ви переконані , що вона читає цілком вільно і все-таки читання для неї – важка справа , спробуйте проаналізувати , чи нема помилок у доборі перших книжок для самостійного читання.

Кожна здорова дитина потребує діяльності , і до того ж  серйозної  діяльності , отже, з перших років привчайте дитину полюбити свої  обов’язки і знаходити задоволення в їх виконанні.

Не так просто примусити дитину робити те , що їй не хочеться. Примус може викликати в неї протест , а пізніше – зовсім відразу до праці.

Не примушувати , а привчати дитину до праці. Терпляче , наполегливо, поступово. Навчити її керувати своїми бажаннями , виховувати дуже важливу якість – волю.

-                     Моїй Катрусі  цього року  буде шість – до школи піде. Ні до чого не привчила. То й що. Подумаєш , велика біда !Навчиться. Нікуди не подінеться. Зате буде чим дитинство згадати.

-                     Аж ніяк не можна з цим погодитися. Вам, мабуть , хочеться , щоб дочка добре навчалася. А навчання – праця , причому праця важка , яка вимагає великого напруження ,посидючості. Звідки ж усі ці якості візьмуться? Їх треба прищеплювати дитині змалку , поступово й терпляче. Не кажучи вже про те , що трудові навички взагалі знадобляться їй у житті, вони допомагають розумовому розвитку.

-                     Виросте – всього навчиться. Ще напрацюється на своєму віку.

-                     Ні , ви глибоко помиляєтеся. Працьовитість просто так , нізвідки, сама собою не візьметься. А без неї не обійдеться в житті жодна людина. Це невід’ємна якість особистості. «Діти набагато менше схильні до лінощів , ніж дорослі ,  і якщо якась частина цього діяльного настрою не спрямовується  на корисні речі , то в усьому слід винити дорослих» - писав Локк.

-                     Чи можна зробити ледаря роботящим?

-                     Питання поставлене не зовсім правильно. Звичайно , якщо людина виросла ледачою , то перевиховати її не завжди легко. Краще братися за виховання з раннього віку.

-                     А як це зробити?

-                     Дуже багато важить особистий приклад.

-                     Але скільки трапляється випадків, коли батьки працьовиті , а діти виростають ледарями й дармоїдами.

-                     Справді , таке буває. І це завжди прорахунок батьків. Одного особистого прикладу недостатньо. Потрібна вимогливість , правильна організація життя.

Діти повинні рано й на тривалий час поринути в природу , ввібрати в себе її враження , пережити ті думки й почуття, які вона збуджує в кожній живій душі. Дітям неодмінно самим треба мерзнути взимку , грати у сніжки , кататися на санчатах, відчувати , як мороз щіпає за щоки й вуха; їм треба натішитися принадами літа , збирати гриби й ягоди , купатися , знемагати від спеки , ховатися від неї в затінку лісу, мокнути під дощем і т.д. сімейне виховання повинно збудити в дітей різноманітні інтереси , потреби , розвинути почуття прекрасного.

Ваша дитина вийшла на подвір’я , потрапила в групу хлопчиків… Дуже багато буває, що діти сварять , б’ються , скаржаться одне на одного. Батьки поводяться помилково, якщо негайно стають на бік сина чи дочки й самі встрявають у сварку. В цій справі найголовніше полягає в тому , що ви не повинні бачити  перед собою тільки вашу дитину , а повинні бачити перед собою всю групу дітей і виховувати  разом з іншими батьками.

-                     Мій Микола не витрачає часу на різні компанії і дружків. Це я його так виховала: спочатку забороняла , а тепер він і сам розуміє , що треба цінувати кожну хвилину.

-                     Не оберігайте дітей від спілкування одне з одним і не довірятися стихії їхнього спілкування , а зробити так , щоб вони побачили й відчули смак нових стосунків , зазнали радості спільних турбот , тривог, боротьби й перемоги, - ось шлях , який треба обрати батькам.

Вихованість – якість особи , в якій органічно поєднані культура спілкування , культура зовнішності і культура задоволення потреб (побутова культура).

Принцип і норми культури спілкування формувалися віками. Народи всіх країн і часів ретельно відбирали , зберігали , нагромаджували досвід спілкування за принципом: розумно – морально – гармонійно. Стрижнем , основою справжньої культури є гуманне ставлення людини до людини. Тому формування в дітей позиції відвертості , довіри, дружелюбності – незмінна умова виховання культури спілкування. І для того , щоб розв’язати це завдання , дорослим треба дуже ретельно проаналізувати , а як же вони самі ставляться до оточуючих , до знайомих і незнайомих , до сусідів , товаришів по службі , рідних і близьких  і , звичайно, до самих дітей.

Добре ставлення  до людей має виявлятися в зрозумілій для всіх формі. Такою формою , якістю спілкування людини з людиною є ввічливість. Слово «ввічливість»  має спільний корінь із словом «вежа» , яке до 16 століття мало значення  «знавець» , той , хто знайомий із звичаями – умовними і загальноприйнятними способами вираження доброго ставлення до людей. У звичаях закріплені прийняті в тому чи іншому суспільстві форми вітання , звертання , надання деяких послуг, формули подяки й вибачення. Неприпустимо , щоб діти бачили у звичаях лише пусті умовності , які ускладнюють життя. Дуже важливо  розкрити їм глибокий внутрішній зміст звичаїв , переконати їх, що додержання звичаїв свідчить  про повагу до людей ,  до загальноприйнятних звичаїв і традицій.

Різні життєві ситуації пов’язані з певними нормами пристойного і непристойного. Тому треба знайомити дітей з цим. Нехай знають , як поводитися серед рідних і близьких , у колі товаришів , сусідів , друзів , серед малознайомих .

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКIВ

* Нiколи не займайтесь «виховною роботою»
в поганому настрої.
*  Чiтко визначте,що ви хочете вiд дитини

(і пояснiть це їй),а також дiзнавайтесь, що вона

думає з цього приводу.
• Надайте дитинi самостiйнiсть, не
контролюйте кожен її  крок.
• Не пiдказуйте готового рiшення,а показуйте

можливi шляхи до нього i
розглядайте з дитиною її  правильнi i
неправильні,доцiльнi та недоцiльнi кроки до мети.

 • Не пропустiть моменту,коли досягнуто першi успiхв.

Вiдмiтьте їх.

 • Вкажiть дитинi на допущену
помилку, щоб вона осмислила її.
• Оцiнюйте вчинок,а не
особистiсть. Пам‘ятайте : сутнiсть людини i
й окремi вчинки  не одне i те
• Дайте дитинi відчути
(посмiхнiться, доторкнiться),що
спiвчуваєте їй, вiрите в неї ,не зважаючи
на помилку.
• Виховання — це наступнiсть дiй.
• Вихователь повинен бути тверим, але
добрим.

ВИ ПОВИННІ ЗНАТИ
• з ким приятелюс ваша дитина;
• де проводить вiльний час;
• чи не провускає занять в школi;
• в якому виглядi або станi повертається
додому.

НЕ ДОЗВОЛЯЙТЕ ДIТЯМ ТА ПIДЛIТКАМ
* йти з дому на довгий час;
* ночувати у малознайомих для вас осiб;
* носити чужий одяг;

• залишатися надовго вдома без нагляду
дорослих,  родичiв на тривалий час вашої
вiдпустки;
* знаходитися пiзно ввечерi i вночi на
вулицi, де вони можуть стати жертвою
насильницьких дiй дорослих.

ВИ ЗОБОВ’ЯЗАНI ПОМIТИТИ 1
ВIДРЕАГУВАТИ, КОЛИ

* в домi з’явилися чужi речi (вияснiть,чиї вони);
* в домi є запах паленої  трави або
синтетичних речовин (це може свiдчити
про куріння сигарет iз наркотичними
речовинами);
• в домi з’явилися голки для iн’єкцій, дрiбкi
частинки рослин,чимось вимащені
бинти, закопчений посуд (це може свідчити
про вживання наркотичних препаратiв);
* в домi з’явилися лiки,якi дiють на нервову
систему i психiку (виясніть ,хто i з якою
метою їх  використовує);
* в домi надто часто є запах засобiв
побутової  хiмiї — розчинникiв, ацетону
тощо (це може свiдчити про захоплення
дiтей речовинами, якi викликають стан
одурманювання);
* вiдбулася щвидка змiна зовнiшнього
вигляду та поведiнки дiтей: порушилася
координацiя рухiв, пiдвищилася
збудженiсть або в’ялiсть, з’явилися слiди
вiд заштриків на венах,розширення
зiниць (це може свiдчити про вживання
дитиною наркотичних речовин).

 Вплив сім’ї на дитину унікальний , а багато в чому й незамінний. В сім’ї особистість формується в природних умовах , вихователі тут – найближчі й найдорожчі для дитини люди , з якими вона постійно спілкується і яким повністю довіряє.

В.О.Сухомлинський стверджував: «У сім’ї  шліфуються найтонші грані людини-громадянина , людини-трудівника, людини-культурної особистості».

У сім’ї , образно кажучи , закладається коріння , з якого виростають потім і гілки , і квіти, і плоди. Сім’я – це джерело , водами якого живиться повноводна річка нашої держави.

Батьки впливають на дітей передусім своєю особистістю. Недаремно народна мудрість стверджує: «Який батько, такий і син». Лише зразкові , працьовиті , духовно багаті , інтелектуально і культурно розвинені батьки мають вплив на дітей. Особисті якості батьків впливають на дітей не механічно, а через безпосереднє спілкування та спільну діяльність.

Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.Ст.59 Закону України «Про освіту» покладає на батьків відповідальність за фізичне здоров’я і психічний стан дітей, створення належних умов для розвитку їх природних задатків.

Ставлення батьків до дітей визначається двома головними мотивами – батьківською любов’ю і соціальним обов’язком. У нашому суспільстві вони не суперечать одне одному , бо любити дитину означає бажати їй щастя , а в наших уявленнях бути щасливим рівнозначно бути максимально корисним суспільству.

«Усі труднощі виховання випливають з того , що батьки , не тільки не позбавляючись   своїх недоліків , а навіть  не визнаючи їх недоліками , виправдовуючи їх у собі , хочуть , щоб цих недоліків не було в  дітей. У цьому – всі труднощі і вся боротьба з дітьми» - писав Л.Толстой.